«Свині»10 ноября 2012

Кіноп’єса

Автор: Марися Нікітюк


Дійові особи
Марія — мати, премила україночка 50–55 років
Віктор — син, зомбі, 30 років
Марічка — дружина Віктора
Свиридівна — сусідка, 90 років
Олінька — першоклашка 5–6 років, вчиться грати на піаніно
Мама Оліньки — адміністратор в магазині, 32 років
Папа Оліньки — зомбі, 37 років
Зла Тьотка — 35 років
Саша — сільський житель 35 років
Манька — його дочка — 2–3 роки
Хлопчик — його син, 7 років
Голова сільради — 45 років
Хлопці в селі
Бидлота на районі
Баби на базарі

1.
Ранок м’ясний ринок. Марія в білій сорочці, з хусткою на голові, дуже вбрана, і вчесна, і вмита. Ходить по базару. На прилавках лежать свинячі ноги, телячі філе, гарні соковиті шматки м’яса, лежать свинячі голови, шматки сала.
Продавщия 1 (показує розлогий шмат сала): Баба Марія а візьміть у мене сальця. Свіженьке.
Марія: Та то ж жарко тепер.
Продавщиця 1: (Показує дві ноги свинячі разом, трошки ними підтанцьовує наче канкан) То може холодця?
Марія: Та ні — мій любить свіженьке, шоб не варене
Продавшиця 1: (на голові у неї свиняча голова, велика і не по розміру. Продавщиця говорить зсередини голови приглушено) Беріть свинячу голову, не пожалкуєте. Вуха можна так їсти. Чистити і їсти.
Марія дивується, дивиться спантеличено.
Марія: А як то?
Продавшиця 1: (вже викладаючи голову на прилавок) Ловкость рук — і нікакого мошенства. (розчаровано) То шо як всігда давать мозгів, сілізьонки-пічьонки, кишок, і літр крові?
Марія: ну шоб було ріденьке, шоб він їв. А то ж зуби у нього підгнивають. А у вас не буде літрів 3?
Продавщиця 1 насипає в кульок мозок, сілізьонку, кишки, всяку таку неприємну всячину, відважує то не без огиди.
Продавщиця 1: ну ось, баба Марія на 7 кіло. Хай буде?
Марія: То хай, хай. Не з’їсть він, то ми свиням віддамо у селі. Хрюші у мене згірш котів — все їдять. Їм палець даси — з’їдять. А ти чим своїх годуєш? (перекладає сало з боку на бік) Сальце у них шось сіреньке…
Продавщиця відкладає пакет з нутрощами і дістає з-під прилавку баддю з кров’ю відливає в 3-літрову банку.
Марія: А то я тобі скажу, шо свині треба хлібом вимоченим у молоці кормить. А коли кури ріжеш, ну там свої, чи чиї у вас там кури, то голови курячі треба свинці дать.
Марія дає гроші Продавщиці, сама приймає пакет з рідким м’ясом. Продавщиця допомагає Марії поставити в кашолку три-літрову банку крові.
Продавщиця 1: А я чула шо у Барвінцях свиням людське мнясо дають. Свині їдять людей…
Марія: (спокійно, медитативно) А люди свиней.
Продвщиця 1: І то правда: хто його зна нинчі де боже, а де свинське?
2.
Овочевий прилавок. Марія усміхається умиротворено, але якось хитро сама собі на умі. Купує редис, укроп, цибулю молоду, зелень.
Марія, бере відкушує огірок на базарі і говорить Продавщиці, яка пакує зелень
Марія: А що це ти у теплиці їх виростила? Як трава.
Продавщиця: Та які у теплиці, то турецькі.
Марія: Щоб огірчик був солодший ти на нього дитинко пісяй.
Продавщиця: (здивовано, але м’яко, все таки стара людина) Так то ж отходи.
Марія: У природи нема отходів. Ми коли малі були нас баба всих заставляла всі свої діла робити на городі.
Продавщиця (у слід Марії): Правда шо після війни харашо на крові росло?
Марія: На крові все харашо росте. І огірки, і свині, і люди
Марія уходить, а продавщиця їй у слід дивиться.
3.
Марія з кошиком овочів і пакетом рідкої жижі піднімається на сьомий поверх панельного будинку пішки. Сходинки сірі, стіни зрідка пописані, в основному якісь невмілі підписи та емблема адідас з короною. З пакету капає бура жижа на сходи. Марія йде повільно але впевнено.
Підійнявшись на поверх бачить в довгому коридорі, що веде до квартири стару-стару жінку Свиридівну, всю закутану в теплі речі, перев’язану та опоясану теплими пуховими платками. Жінка пересувається вкрай повільно, опираючись на спеціальні ходунки, спершу рухає ходунки, потім сама до них підходить. Вона робить колосальні зусилля щоб пройти коридор. Марія порівнюється з нею.
Марія: Свиридівна добрий вам день.
Свиридівна хитає по-старечі головою, намагаючись вимовити слова. Говорить тихо
Свиридівна: Д-до-добрий
Видно, що їй тяжко.
Марія: Гулять? Погода хороша це правда.
Свиридівна хитає головою
Свиридівна: Хо-хороша
Марія: Так ліфт же ж не працює. Нема світла Свиридівна.
Свиридівна стоїть деякий час як вкопана. Марія заходить на задньому плані до себе в квартиру. Свиридівна поволі розвертається, дуже-дуже повільно і чимчикує назад
Свиридівна: С-с-с-світла. Світла
4.
Марія на кухні все розставляє по місцям, виливає жижу в миску, ставить її в холодильник. Миє овочі кладе в холодильник. Підмітає. Заходить в кімнату сина. Піднімає піджак, що валяється на підлозі, все кладе на місця. Застеляє постіль, проводить по ній рукою. Все у неї вдома блищить.
Марія виходить з квартири з мішком насіння. Свиридівна доходить до своєї квартири. Марія киває їй головою і йде на сходи, дивиться з вікна на дорогу, там пішохід переходить по пішохідному переходу. Раптово вилітає розкішна машина, чорна ауді і збиває пішохода на смерть, в неї втаранюється наступна машина, скромний опель. Ауді швидко розвертається і їде геть. Раптово приїжджають дві поліцейські машини, вибігають міліціонери, витягують з Опеля водія, кілька разів його б’ють, він кричить: «Це не я! Це не я!». Його заштовхують у машину і їдуть геть. Якийсь перехожий сідає в Опель і їде геть. Лише труп продовжує валятися. Марія за тим всим спостерігає, жмурячи очі. Раптом вона чує, як поїхали ліфти.
Свиридівна намагається потрапити ключем в замкову шпарину. З кінця коридору визирає Марія
Марія: Свиридівна ліфти пустили. Можете йти.
Марія зникає, і через деякий час чути як ліфт її забирає.
Свиридівна дивиться протяжним поглядом в кінець коридору.
5.
Марія виходить на ганок. Біля під’їзду в будках вахтерів сидять баби.
Баба 1: Здорові були Марія
Марія: І вам не хворіти.
Марія визирає в бік аварії
Марія: А шо так і лежить? (мимохіть розкидає насіння, засипає ним асфальт поряд з домом)
Баба 1: Да лежить. Нездешній, ніхто собі не забирає.
Баба 2: Хай той ірод на іномарці його забирає.
Баба 1: Так уже ж і слід простив.
Марія: Які люди, які люди пішли.
Баба 1: Не було на них войни.
Баба 2: (хапається за щоки з переляку) Тільки б не було війни.
Марія: Здалися ми кому…
Баба 1: Та хоч кому-небудь?
Сміються
З боку підповзає навприсядки, низько перебираючи ногами, бидлота в спортивних костюмах. Бидлота збирає насіння і жує його, лузає, тут же частину запихає собі в кишені. Бидлота починає за насіння сперечатися.
Марія: Ну-ну, ну чого? Ще є повний мішок.
Але бидлота вже не слухає, так повзаючи, як і попередньо, штовхається, засовує один одному в ніздрі пальці, дере щелепи. Бійка повільна, більше схожа на побоїще інвалідів. Хтось з бидлоти випльовує зуби з кров’ю. Двоє тримають одного, а третій лама йому пальці, той кричить, відірвані пальці викидають тут же на підлогу.
Баби разом з Марією стоять півколом, наче глядачі, і дивляться на уповільнену бійку бидлоти. Всі лузають Маріїне насіння і обурюються. Поряд з Марією стоїть наприсядки один бидлота, який участі у бійці не бере, а тільки витягає з Маріїного мішка насіння і заштовхує собі в кишені костюма. Частину заштовхує, частину лузає і злодійкувато озирається.
Баба 1: Нє ну ви бачили, ну-ну і хіба так можна?
Баба 2: Люди як не люди.
Марія: (Помічає бидлоту біля її ніг, що краде насіння і б’є його не по злому по рукам) Іроди!
Бидлота робить вигляд, що відповзає, але щойно Марія забуває про нього, повертається і продовжує красти і озиратися.
З вікна їх будинку висовується зла тітка і кричить
Зла тітка: Ану вон отсюдава! Я щас міліцию визову!
З іншого вікна висовується чоловік в майці.
Чоловік: Хуліганьйо! Срєдь бєладня!
Чоловік: (висовується по пояс з вікна і кричить Злій тітці) А ну визивайте міліцию! Визивайтє!
Марія: Ой шо зара буде…
Поряд з Марією бидлота починає ретируватися.
Зла тітка (з балкона кричить як сирена): МІЛІЦИЯ! МІЛІЦИЯ! (переходить на ревіння сирен)
Під звук сирен бидлота починає підбирати пальці, зуби все розпихує по кишеням, піднімає поранених і відходить, дуже повільно як тільки можуть люди, що ходять навприсядки і щойно билися.
З під’їзду виходить Свиридівна. Баби заходять у під’їзд разом з Марією.
Баба 1: Тут таке Свиридівно, таке. Шли би ви додому.
Свиридівна дивиться на сходи — розуміє, що їй ніхто не допоможе спуститися.
6.
Марія вдома. Кладе на поличку напівпорожній мішок з насінням.
В двері дзвонять. Марія підходить дивиться в глазок, потім радо відкриває.
В дверях стоїть Віктор, позеленівший зомбі, у нього схоже вибита щелепа, все що він говорить це протяжне ревіння «Е-Е-Е». В руках у Віктора рука Марічки в білому костюмі. Позад нього стоїть налякана посинівша сама Марічка, в глибині коридору чимчикує Свиридівна.
Марія (радісно): Синок
Віктор: (без емоційно) Е-Е-Е
Віктор заходить, віддає матері руку. Вона її приймає, за ним заходить Марічка. Марія віддає Марічці руку, та її приставляє собі до плеча, між іншим без особливих емоцій. Віктор трохи проходить в хол і стоїть посеред холу, в костюмі сірому з рожевою сорочкою, сірою краваткою. З портфелем в руці. Він став посеред холу і безцільно стоїть, запливші білим очні яблука не реагують ні на світло, ні на кота, що тулиться біля ноги, ходить туди-сюди.
Марія: (до Марічки пошепки) Що він, нічого?
Марічка: Не хотів йти на роботу, не хотів йти з роботи…
Віктор, Марічка за столом. Марія доставляє все на стіл. Віктор жує з великої миски буру жижу, погано тримає ложку, на ньому біленький сопливець з рожевими ведмежатами, на який час від часу потрапляє кров чи сік бурої жижі. Марічка їсть дуже охайно зелений борщ, вона з огидою і страхом поглядає на Віктора. Марія дістає з холодильника кров наливає в стакан. Віктор їсть майже не пережовуючи, потім спльовує жилки і все, що не пережував, назад у тарілку. Марічка затуляє рот руками, стримуючи блювотиння біжить в туалет. Марія ставить перед Віктором на стіл стакан крові і дивиться здивовано в слід Марічці. Віктор випиває стакан крові.
Марія (йде до туалету): А чи часом ти не вагітна?
Марічка: Від цього запаху і здорового мужика виверне. Так і не можу звикнути.
Марія: Ну нічьо-нічьо, я тебе навчу моєму Вітті їсти робити — звикнеш. А за дитинку би подумали, не гріх то.
Марічку знову знуджує.
7.
Всі троє сидять перед телевізором. Віктор майже лежить, під ноги йому Марія ставить маленький табурет, сам він, відкинувшись, як труп, дивиться в стелю. Над ним літають мухи. Він одягнений в шорти-боксерки, синю футболку з вкрапленнями сіточки, на ногах великі резинові тапки.
Марія ставить перед ним десертну чашку з мізками, собі і Марічці вона приносить в такій самій чашці морозиво. Вони сидять на дивані перед телевізором, що нічого не показує — синій екран. Марія встає охайно кладе пульт в руки Віктора. Віктор не реагує. Всі сидять перед телевізором, наче там і правда показують щось цікаве.
Раптом чується приглушена але малоприємна гра на піаніно. Марічка здригається. Марія встає, приносить затички для вух з ванної кімнати встромляє в вуха Віктору і прикриває його лице повністю мереживною серветкою. Така сама серветка мереживна прикрашає великий плазмовий телевізор, конусом звисає, трохи прикриваючи екран. По кутках стоять великі довгі колонки до телевізора, що створюють ефект кінотеатра. На них стоять вазони фіалок і серветки мереживні під ними.
Марія сідає на диван до Марічки, та налякана, у неї розтануло все морозиво і розтеклося за чашу, вся рука в морозиві. Піаніно все так само гидко грає.
Марія: Синок зроби голосніше будь ласка.
Віктор не рухається, на обличчі у нього серветка, в руці пульт. Раптом починає хтось сильно тарабанити в батареї. Чути голос Злої тітки.
Зла тітка: Закрой свою ігралку! Ви бляді срєді людєй живьотє! Я щас визову міліцию!
Бій по трубам.
8.
Кімната Оліньки. Олінька п’ яти-шести років пухкенька дівчинка з косичками. Олінька озирається з жахом до дверного пройму, зачувши вій сирен і тарабанення по трубам, в яке періодично вклинюється «Бляді!», «Бляді!» Олінька з жахом дивиться на маму в бігудях і халаті, що з качалкою для тіста стоїть в дверях.
Мама Олінькі: Грай кому сказала! Хто тебе таку візьме у консерваторію!
Олінька налякано береться, ввібравши голову в плечі, грати далі. Грає доволі невміло. Знову чути бій по трубам і вий сирен. Олінька дивиться на маму, мама загрозливо б’є качалкою по руці, Олінька продовжує грати, грає налякано, руки трясуться. Мати підходить до батарей, які гудять і заляпує по ним як професійне хуліганьйо качалкою. По трубах починається бій і ґвалт.
Зла тітка б’є по своїх трубах залізним молотком для битків.
Зла тітка кричить: Тут нормальниє люді хатят отдохнуть послє работи, засунь рукі сєбє в жопу!

В квартирі Оліньки під Оліне налякане бренькання мати б’є то зліва то справа, вже як справжній боєць, качалкою по трубах і кричить
Мама Оліньки: Викуси сука! Шо хочемо те й робимо!
Мама Оліньки дивиться вгору на стелю, туди звідки в їх квартиру проникає тонка і побита батарея. Мати Оліньки пальцем назад тиче в Оліньку
Мати Оліньки: Грай Олінька! Грай бо пальці повідбиваю!
Обидві жінки в халатах в капцях, з домашніми зачісками, в бігудях, щоправда агресивно нафарбовані б’ють з усієї моці, одна залізною булавою для м’яса, друга качалкою для тіста по батареї на здвоєному екрані. Несуться одна на зустріч іншій і вдаряють потужним акордом.
9.
Квартира Марії. Марія і Марічка сидять перед телевізором, Марічка вже просто відверто труситься вся в морозиві. Марія спокійна, обидві тупляться в синій екран, але Марія це робить осмислено, а Марічці не на жарт страшно. В їх квартирі шум і гам доноситься, наче з далеких полів бою. Віктор все так само лежить.
Марія: Синок зроби тихіше, будь ласка
10.
Квартира Злої тітки. Шум, зриваються бомби. Зла тітка хапає стілець і ним з розпачу б’є по трубі.
Квартира Оліньки. Мати Оліньки хапає тонку трубу в свою міцну руку, наче курку за горло і видирає її.
Мати Оліньки (кричить в трубу): Стара сука!
Зла тітка у себе в квартирі також видирає батарею і кричить сиреною в обличчя матері Оліньки.
Олінька, заплющивши зі страху очі, грає в сліпу спершу дуже несміливо, а отім все краще і краще, і зовсім добре, щось дуже складне не по віку.
Мати Оліньки п’ятірнею натискає на клавіші піаніно з краю.
Мати Оліньки: Ну все на сьогодні досить. У мене болить голова Олінька. Склади портфель.
Мати виходить. Олінька дивиться на весь той безлад що лишився після матері.
11.
Ранок. Люди виходять з будинків, пробки вже зібралися, дітей зносять в дитячі садки і в школи. Оліньку тато веде в школу. Тато Оліньки теж зомбі, він синювато-фіолетового кольору в костюмі краватці. Олінька йде попереду нього під прямокутним кольоровим рюкзаком з гострими кутами і з переливалками на ньому. Тато зомбі доводить Оліньку до школи і збирається йти геть, в руці у нього робочий портфель.
Олінька стоїть дивиться в підлогу, і говорить
Оля: Па. (голосніше) Пап. (ще голосніше) папка!..Ти хороший Па.
Зомбі йде не розвертається. Олінька дивиться йому в слід сумним зосередженим поглядом. Проходять старші діти і штовхають її зі словами «Здрисни малявка». Олінька падає. Потім піднімається струшує своє плаття, коліна і йде в школу.
12.
В школі на уроці першого А класу сидять охайні діти за партами, серед них і Олінька. Вчителька стоїть перед дітьми, це звичайна жінка трохи з сільським акцентом, молода, але некрасива. На дошці написано «Мій тато зомбі»
Вчителька: Діти сьогодні ми будемо писати класний твір про своїх татусів «Мій тато зомбі».
Встає Аліна: А мій тато не зомбі, мій тато насправді помер.
Вчителька: Напишеш про це.
Олінька (з місця): А це добре чи це погано?
Вчителька: Що?
Олінька: Коли твій тато зомбі?
У вчительки розгублено бігають очі.
Двері раптово відкриваються і ввалюється політик-жінка з помічниками і телекамерами. Помічники роздають дітям цукерки корівка. І агітаційні папірці розкладають на столах. На папірцях портрет політика на фоні жовто-блакитного прапору. Камери знімають жінку-політика. До вчительки підходить помічник вручає їй пакет їжі і агітку. Вчителька поникши, все то кладе собі в тумбу і ретирується, знявши свої окуляри вона сідає за стіл і бачить все в милі, тобто лише розводи. Помічники вішають на дошку великий плакат жінки-політика. Помічники беруть Оліньку і жінка-політик фотографується з нею на руках, потім поставивши її на підлогу, нагнувшись біля неї. Потім жінка-політик фотографується на фоні класу. Повненький хлопчик Віталік вже розкрив упаковку і їсть цукерки корівка. Він їх собі по кілька штук заштовхує до рота.
Політик-жінка, обвішавшись дітьми дивиться в камеру, потім виходить з дітей йде на камеру і каже голосом ведучої шкільних концертів, театрально-колхозним жестом показуючи на дітей
Політик-жінка: «Діти — це наше майбутнє. Здолаємо його разом! Вчителі
(при цих словах камера знімає напівсліпу вчительку, що наче кріт вдивляється в камеру)
Мають отримувати людські зарплати. В школі буде дисципліна і порядок. Ми заборонимо антиморальну літературу і введемо основи православ’я. Віра, Надія, Любов і незгасима сила десяти заповідей.
На останніх словах політик-жінка обіймає зграйку дітей. Хлопчик Віталік сидить і жує-жує-жує цукерки.
Жінка-політик виходить, не глянувши на дітей. Помічники збирають цукерки і всі забираються геть. Лишилися лише плакат і листівки у всіх на столах.
Віталік (дожовуючи цукерки): Світлана Петрівна, а шо вам дали ті люди? Там у вас є цукерки?
Вчителька засмучена втомлена сидить за столом, окулярів не одягає.
Вчителька: Там немає цукерок Віталік. Лишилося 15 хв. Буде вам домашнє завдання — твір «Мій тато зомбі». До кінця уроку шоб не шуміли.
Вчителька виходить. Діти дивляться на плакат. Різко повертається вчителька зриває плакат з усіх чотирьох, рве його посередині. І виходить, піднявши голову, наче у неї кров з носа.
13.
Вчорашній труп лежить на сонці на узбіччі, з дороги його вочевидь прибрали. Поряд трамвайна зупинка. Проходять люди косяться на труп. Баба 1, Баб 2 і Марія проходять повз труп і заходять у трамвай.
Баба 1: З учора валяється, п’яний, аж я заспертувалася як повз нього прошла.
Баба 2: Та ти тю, чого? Це ж той, шо його вчора збили.
Баб 1: І-і-і-і-і та ти шо. Так ніхто і не забрав?
В трамваї сидять ще баби і алкоголіки. Баби дивляться у вікна — на труп і все повторюють «Оце п’є». Трамвай рушає, один з алкоголіків, схожий на підтоптаного гайдамаку з пляшкою пива в руці висовується у вікно і кричить.
П’яний мужик: Мужик! Панімаю. Я тя панімаю. А ти, мене, мужик? Давай на брудершафт, давай, рідненький.
Сам випиває, а інше виливає на землю у вікно набираючого швидкість трамвая.
По трамваю ходить неприкаяна напідпитку контролерша. Вона підходить до якогось чоловіка, але він не збирається платити
Контролерша: Мужчина ето не красиво, ви як взрослий должни заплатіть. Заплатітє руб п’ятдесят.
Мужчина (грубо): Проїзний.
Контролерша: А ну покажитє свій проїзний, покажіть, давайте. Ви ніде вже таких сум не знайдете, тільки у нашому трамваї, тільки тут.
Баба 1 (пошепки до інших баб): Да вона п’яна.
Контролерша підходить до жінок, Баба 1, баба 2 і Марія слухняно дістають з гаманців копійками гроші. Контролерша їх перераховує, дріб’язок сиплеться у неї з рук. Вона махає на то рукою кладе собі в кишеню. Відраховує три квитка і намагається в них потрапити ручним компостером. Повертається до чоловіка, що не захотів платити.
Контролерша: От бачите як порядошниє люди роблять, порядошниє люди — за все платять
Контролерша нарешті пробиває квитки і дає кожній з жінок окремо, наче святково вручає, по квитку. І йде далі
Баба 1: А син твій шо?
Марія: Та обіцяв з Марічкою приїхати після роботи. А шо їм в пильному городі на уік-енд залишаться. Хай на воздушку. Надька ж мать якщо без мене свині годувала то помиями. А свинів треба хлібом на молочці.
Баба 2: Та де там, у нас нинчі люди так не їдять, а ти свиней. Обіб’ються твої свині.
Марія: Мої свині — лучші свині навіть од людей. У них раціон.
Підходить конртролерша
Контролерша: А платити хто буде? А?
Баба 1: Так вже ж заплатили. Ось — показують квитки
Контролерша: Так то по дорозі туда (показує своє пересування по трамваю), а тепер по дорозі сюда. У нас плата взивається за каждий рейс.
Баба 2: Гражданка ідіть отсюда, взимайте плату із зайців, а ми руб п’ятдесят вам вже повіддавали.
Контролерша йде далі і говорить до себе
Контролерша: Руб п’ятдесят — де вони нинчі такі ціни бачили?
В кінці трамвая, там де ряд задніх крісел сидить шеренга величезних зайців. Зайці відчувають себе вільготно.
14.
Квартира Оліньки. Олінька сидить біля вікна сумує. Дивиться на вулицю. Зошит в лінійку розкритий на сторінці з написом «Мій тато зомбі». По двору ходить дуже повільно, дуже-дуже Свиридівна з ходунками. Раптом починається проливний дощ. Свиридівна стала як вкопана, не рухається.
Олінька пише:
«Мій тато зомбі і я його люблю. Він багато працює, щоб у нас були свої штани і своя копійка. Мама правда часто каже йому: ти пустиш нас по світу в одних трусах. Я от люблю ходити в одних трусах, особливо в літку у баби. В трусах вільно і не спекотно, а от без трусів вже ходити не можна. Баба не дозволяє, тай дома не можна без трусів, але чому? Тато став зомбі нещодавно і ми всі тільки від цього виграли. Тепер він не шляється ніде, а ходить тільки на роботу, а приходить тільки додому. Він давно говорить до мене мало. Мама часто так і каже не мішай папі, кому потрібно то шо ти там хочеш сказати. Але мій тато — найкращій зомбі в світі і я його люблю». По цих словах Олінька завершує писати, дивиться у вікно — бачить Свиридівна під дощем так і стоїть. Раптом вона відчуває, що за її спиною хтось є. Там стоїть величезний рогатий червоний демон. Він дихає паром і риє копитом. Олінька кличе тата, а потім маму.
Олінька: Пап, Пап? Мам, мама?
Її паралізує страхом вона намагається перевезти погляд назад — не може, а може тільки прилягти на підвіконня і злякано заклякти.
15.
Свиридівна стоїть під дощем, стоїть та й стоїть, мокне. Повз пробігає кілька пацанів швидких та сильних. Як пробігали так і пробігли. А Свиридівна продовжує стояти, по обличчю її тече дощ.
16.
На дворі сільського дому троє здорових чоловіків. Посеред двору стіл з овочами і пляшками водки. Один знімає на телефон. Другий — це той чоловік п’яничка з трамваю — вже упився і сидить, то поглядає на те, що відбувається, то очі тре кулаками. Третій ходить по двору і буянить.
Перший: Та я тобі Сашка нє вєрю. Лучше один раз побачить, чім оце сто раз тєбя слушать.
Другий: Я по молодості міг, міг я тобі кажу. І сєйчас могу. Шо, от шо ти знімаєш? Йоб його мать, шо ти знімаєш? Да, ти мені не віриш?
Перший: Ти покажи Сашка, покажи.
Другий (тре очі, мичить): Та остав його, остав, ти пацан, він пацан.
Перший (йде знімати Другого): От же ж пьяніщє. Тобі пить не надо, тільки нюхать
Другий (відмахується від телефону): Я пиво з водкой намішав. Я крєпкий, сука мать.
Перший: А хто не мішав, блядь ти же знаєш, шо водка без пива…
Третій (взяв пляшку зі стола): Ага! Да! Щас. Я тобі покажу.
Приміряється пляшку порожню бити об голову.
Третій: Нє ця туга, туга кажу. Давай другу.
Перший кидає йому пляшку
Третій: Ага, січа, дивись, давай, січас, от…
Бере з криком б’є пляшкою об голову — не розбивається. Пацани починають сміятися.
Третій: Ніхуя собі, йобаний в рот, оце бутилки пішли.
Б’є ще раз з криком — не розбивається, поті ще і ще — не розбивається. Після кожного разу він каже «Ніхуя!» кричить і б’є ще раз. Так він робить разів 10, потім викидає розчулений пляшку.
Третій: Шо за хуйня, ніхуя не б’ється. Я не поняу.
Хлопці сміються як гієни.
Перший: Зато я поняв. Ти Саша піздабол.
17.
Свині верещать Марія їм наливає якоїсь жижі червоно-бурої, в фартусі, в рукавицях. Свині поводять себе агресивно і все верещать. Раптом свині замовкають і принюхуються до повітря. Марія ставить відро, знімає з себе рукавиці та фартух, на ній лишаються трохи червоної жижі — ніби кров.
Марія (виходячи з свинарні): Хто там, хто там до нас прийшов?
Місцевість сільського типу. Звичайна запилена дорога, калітка звичайна. Перед дверима калітки стоять двоє дітей, точніше один років семи хлопчик в шортах і майці стоїть, а дівчинка років двох-трьох в трусах у розпашонці і дитячій хусточці на голові сидить в пилюці, гризе кулачок. Діти дивляться на калітку, хлопчик намагається взяти малу за руку, не зводячи настороженого погляду з воріт.
Марія (з-за калітки): Це ж чиї ви діти?
Хлопчик (боязко з-під лоба): Папки Саши.
Мала (радісно): Папка!
Хлопчик (суворо дівчинці): Нема тут папки, папка дома
Марія: То шо того Сашки, шо на углу його хата стоїть? А чого ви діти не дома?
Хлопчик (намагаючись ретируватися): Папка з друзями гуляють, а нас по канфети послали.
Марія відкриває калітку і виходить до дітей, хлопчик мимоволі відступає назад.
Марія (дістаючи з кишень по кольоровому півнику): До найближчого магазину вам діти дві зупинки їхати і в інший бік. Тебе папка не вчив, що обманювати — гріх.
Марія протягує цукерки, Мала повзе до неї, вириваючись з руки Хлопчика. Повзе, потім підіймається і підтюпцем погано тримаючи рівновагу йде радісно до цукерки.
Марія всміхається, на її обличчі червоні краплі.
Марія: Кетя. Іди візьми кетю.
Дівчинка бере цукерку, хлопчик наїжачуючись зі страху стоїть як вкопаний. Марія бере дівчинку, яка вже вся поглинута цукеркою, її розгортанням, на руки. В ту ж мить хлопчик різко тікає і біжить кричачи «А-а-а-а-а!» по запиленій дорозі. Марія пожимає плечима і заходить з дівчинкою в двір, закриває калітку.
Хлопчик біжить з усіх ніг. В цей час Марія саджає дівчинку з цукеркою на стільчик в свинарнику.
Марія: Дивись які у нас хрюші? Ти любиш хрюші їсти? Любиш?
Дівчинка всміхається і ствердно скрикує.
Хрюші загрозливо вижчать, і намагаються висунути свою морду з дерев’яної загорожі.
Марія: Хочеш погладить хрюші, хочеш?
Хлопчик біжить
Марія нагинає Дівчинку до вольєра свиней. Свині кричать, дівчинка теж починає плакати.
Хлопчик біжить.
Свині верещать, дівчинка теж верещить, свині розгризають плоть і починають криваво їсти, всі їх рила в бурій жижі.
Хлопчик забігає на подвір’я до пацанів з пляшкою.
Хлопчик: Папка! Папка! Баба Марія хоче згодувати Маньку свиням! Папка!
Чоловіки все кидають і біжать з хлопцем з двору. Тільки п’яний чоловік з трамваю повільно встає, тримаючись за голову і заходить в хату.
18.
Квартира Оліньки. Олінька лежить, плаче і трясеться. За нею стоїть рогатий демон, вона випадково бачить його у відображені в столі, різко закриває очі. Повільно-повільно йде годинник.
19.
Сільська місцевість. В двір Марії ввалюються Двоє мужиків, хлопчик і ще якісь люди. На подвір’ї стоїть Марія.
Сашка зі слізьми: Ах ти ж відьма йобана! Нема люди, нема нашої Маньки!
Хлопчик: Вона! Вона їй кетя дала!
Жінка: У моєї корови молоко одпивала пока та не здохла я все бачила!
З дому виходить маленька Манька, вмита, вдягнена у панталони білі, зі скибкою чорного хліба. Маня дивиться по сторонам, потім помічає людей і тата.
Маня (кидаючи в батька хліб): Папка Сашка!
Саша: Манька! Йди сюда Манька
Присідає. Маня йде йому на руки. Він її бере, Саша дає підзатильника синові. Хлопчик винувато дивиться на Марію. Всі винувато виходять. Різко повертається хлопчик дивиться на Марію, дивиться-дивиться і тікає.
20.
Люди йдуть гурбою по селу, вже хтось щось наливає, співають пісень. Саша тримає Маньку на руках, вона піднімає йому волосся на лобі і цілує. Потім придивляється — а там гуля. Манька руками обома б’є в гулю
Манька: Папка дуля!
Син: Манька, ніззя так казать.
Саша: У папки гуля, а не дуля
Манька (ще веселіше): Дуля!
Раптом на дорогу на зустріч людям виїжджає машина (опель). Машина їде не по прямій, її водить. За кермом сидить Віктор і мичить протяжне «Е-Е-Е», поряд пристебнута на пасок безпеки, з обох боків (хрест на хрест) налякана вжах Марічка. Видно, що вона в такому стані вже давно, вона безупинно молиться дрижачими губами і періодично хреститься. Люди розбігаються в різні боки, машина проїжджає нікого не зачепивши. Вона їде собі далі, петляючи, піднімаючи за собою стовпи пилу на і так запиленій сільській дорозі. Люди вилазять з барикад узбіччя і спершу лаяться автівці у слід, а потім все веселіше і веселіше йдуть знов гуртом посеред дороги, співають, пють. З дворів виходять інші люди, приєднуються до них і так гурбою вони всі і йдуть до озера.

21.
Віктор різко зупиняє машину, спрацьовують подушки безпеки. Марічка починає верещати, вона не може вибратися з-під подушок. Віктор поспішає вилізти з машини, він плутається в пасках безпеки, мичить протяжне «Е-Е-Е», нарешті випадає з відкритих дверей, швидко підіймається і біжить повз Марію, яка вийшла їм на зустріч, в двір. Віктор забігає на подвір’я і зупиняється, принюхується. Він звертає увагу на будку. В темну дірку будки веде ціпок, але в самій будці глухо. На фоні мичить під подушкою Марічка, Марія намагається її витягти, тягне її за руку, впершись в двері машини.
Віктор підходить знесилено до будки сідає на колінах перед неї, в будці щось ричить. Віктор сидить. З будки дуже повільно вилазить сліпа лишайна, дуже стара собака, вона на стільки стара, що можна подумати, вона була цуценям. коли Віктор був ще хлопчиком. Собака виходить і облизує Віктора. Вперше зомбі-Віктор всміхається і обіймає собаку.
22.
Юрба людей разом з Сашою і його дітьми підходять до місцевого озера зовсім неподалеку. Жінки починають накривати скатертини на траву, чоловіки намагаються рубати дрова, в основному збирають хмиз. Неподалеку від цієї галявини стоїть великий чорний джип, на джипі стоїть водка, м’ясні закуски, огірки. Це купається місцевий голова сільради з друзями. Друзі хамовиті і п’яні.
Манька вже стоїть на землі показує пальцем в воду і весело кричить, тупаючи ножкою
Манька: Манька плавать!
Саша йде з дітьми до води. В воді плаває голова сільради. З води він починає командувати і кричати
Голова сільради: А ну вон пшов свиня! Не бачиш депутат купається, це мій ставок!
Саша: Гаврилович, це не ваш ставок, а общєствєнний. Всім людям тут однаково купаться.
Голова сільради: Я сказав хуйло, мій ставок, то тоалєт у вас скотів общєствєнний, а вода моя! А ну своїх бастрюків розвертай і пішли нах!
Голова сільради п’яний. Виходить з води, йде на Сашу. Саша показує дітям відійти, хлопчик забирає Маньку і наляканий стає вбік. Манька нервує, видирається. Голова сільради стоїть прям впритул Саші, Саша не відходить, стоїть на своєму грізний.
Баби (починають збиратися): Сашка та чого, пішли на дальній став.
Баба 1 (до свого чоловіка): Піди скажи, щоб припинив, давай-давай бігом.
Друзі Голови сільради: Гаврилач брось ти, пусть народ помоєтся! Води тє чьо мало! Давай, а то бєз тєбя піть будєм.
Голова сільради проходить повз Сашу, сильно його штовхнувши плечем. В компанії селян всі видихають з полегшенням. Але баби вже позбирали накриті скатертини.
В компанії голови сільради, хлопці радо зустрічають Голову, плескають його по плечу, веселяться випивають. Але Голова злий і п’яний проходить повз, йде до багажника, дістає звідти автомат і різко йде до Саши.
Саша повертається до своєї компанії і говорить, розводячи в боку руки.
Саша: Куда це ви вже поперли. Ща гульньом. Я аж звідси бачу, шо ту пляшку я навєрняк розіб’ю, як доп’ю.
Голова сільради розстрілює Сашу. Саша падає. Баби скрикують. Син стоїть як вкопаний, Манька присідає злякана автоматними пострілами до землі і кричить
Манька: Папка! Дуля!
Голова сільради і стурбовані хлопці збирають всі свої пожитки швидко в машину. Чоловіки збираються накинутися на них, але голова сільради стоїть з автоматом, перезаряджає погрозливо. Чоловіки сідають у джип і їдуть геть.
23.
Квартира Оліньки. Вечір. В квартиру заходить мама і тато Оліньки. Тато зомбі, тому він просто мичить протяжне «Е-Е-Е» і стоїть посеред квартири. Мати в холі все щось говорить.
Олінька лежить на столі, плаче від страху. Зачувши голос матері
Олінька: Ма! Па! Це ви?
Страшний демон кігтем дере стіл перед Олінькою, раптом в кімнату заходить Мама, включає світло. Демон зникає.
Мати Оліньки: Шо ти тут лежиш в темряві? Ти що за сьогодні зробила? Уроки, клас?
Олінька піднімається різко, у неї затік лівий бік, вона припадає на ліву ногу, кострубато кидається до матері і обіймає її.
Олінька: Мамочка!
Мама Олі, намагається вивільнитися з дитячих обійм
Мама Олі: Ну все, все, все пройшло.
Олінька стає серйозно перед мамою
Олінька: Да.
Мама Олі: А тепер давай сідай грать.
Олінька всміхається.
24.
Багатоповерхівка помалу запалює свої очі-вікна, на дворі післядощова прохолода, палають ліхтарі, гавкають собаки, починає грати музика на піаніно, приглушено кричить з вікна, що раптом запалало світлом Зла Тітка «Ти, блядь, срєді нормальних людєй живьош! Вирубі пластінку тупорилая школьніца!» На будинку запалюється все більше і більше вікон, монотонний і приємний вечір несе радість впізнавання, радість усвідомлення, що і сьогодні все пройшло як вчора.
25.
Сільська місцевість. Ніч. П’яний мужик з трамвая, який лишився в домі Саши сп’яну спати, різко відкриває очі. Над ним стоїть покійник, той якого на початку збила машина, з яким мужик пив на брудершафт.
Мужик (хрипить): Єй, парєнь, ти чого?
Чоловік закривавлений, з розпухлим обличчям стоїть і стоїть.
Мужик (хапається за кишені): Дєнєг у мене нема. Ні копійки, так шо всьо шо я тобі винен — прощаю.
Мужик піднімається сідає на ліжко. Труп сідає поряд.
Мужик (риється по кишенях шукає сигарети, сірники. Знаходить закурює, пропонує трупу): Будеш?
Труп тягнеться до сигарети. Мужик закурює, у трупа просто димиться сигарета. Сидять. Ніч гарна, її видно з привідкритих дверей надвір, в які увійшов труп.
Мужик: А я тебе впізнав, ага, це ж ти?
Показує веселий жест «вип’ємо»
Мужик: На брудершафт?
Труп дивиться на нього, в зубах тліє сигарета
Мужик: Ні дітей, ні собаки, даже мамка померла два год тому і знаєш ні за ким я не скучав, ні сльозинки не проронив. А тебе рідним назвав… Ну ідьом?
Мужик встає, труп встає за ним. Вони виходять з дому.


26.
Мужик з трупом йде по селу, проходіть дім голови сільради. Всюди доми маленькі, підтоптані, а дім голови сільради великий, розписаний, як терем. Тихо йдуть курять. Раптом з дому голови сільради долинає страшний крик, дикий, немислимий. В людський крик вплітається свиняче вижчання.
27.
Дім голови сільради, буквально за десять хвилин, як повз пройде мужик зі своїм трупом. Тихо ніч. Голова спить в трусах на ліжку. Ліжко величезне, над ліжком висить великий натюрморт, меблі під золото пофарбовані з вензелями зроблені. По кутках висять дорого розшиті рушники. Голова крутиться і хропить. Раптом його щось будить. Він відкриває різко очі. Навпроти нього стоїть Марія а обабіч її, навколо нього стоять свині І посміхаються.
Голова сільради: Якого хуя?
Марія всміхається і свині починають гризти голову сільради на білих простирадлах. Голова сільради кричить, але свині його роздирають, вижчать, сам голова кричить нелюдським голосом. Марія в білій сорочці і довгій світлій спідниці стає заляпаною кров’ю, дивиться на все то, не зводячи очей, і продовжує мило посміхатися, наче Будда.
28.
В місті, навпроти будинку Оліньки і Марії, на подвір’ї стоїть заклякла Свиридівна. Світає, сонце повільно біжить червоними ногами по вікнах гостінки навпроти. Сонце доходить до Свиридівни, сліплячи в її білі старючі очі і раптом очі скліпують. Свиридівна потихеньку приходить до тями і починає повільно-повільно йти. Її обганяє команда бидлоти, що рухається навприсядки один за одним як лижники. Тримаючи в правій руці по пляшці пива бидлота гуськом обганяє Свиридівну і йде вперед.
29.
Сонце так само встає і над сільською місцевістю. В полі соняшників лежить на старому подраному кріслі Віктор, він в брилі, в сорочці-гавайці, в шортах, він нічого не робить, просто відкинувся наче мертвий на кріслі. Поряд стоїть столик зі стаканом молока на ньому, внизу сидить його старий пес і лиже Вікторові пальці. По полю соняшників бігає Марічка з шрамами та бинтами на місці суглобів, видно де їй пришивали назад які кінцівки. Марічка бігає і відбивається газетою від бджіл, періодично скрикує.
Марія годує свиней хлібом в молоці. Раптом свині знову принюхуються. Марія обтрушує руки і виходить.
Марія підходить до калітки, за каліткою стоїть дуже сумний Хлопчик і тримає на руках замурзану Маньку.
Марія всміхається і дістає дітям по кольоровому півнику.


Кінець.


Другие статьи из этого раздела
  • «Супермаркет» Пётра Армяновски

    Воскресное утро начиналось чудесно - прекрасная погода, мы с женой и внучкой едем на дачу. Киев ещё... полусонный, автомобилей мало, дороги чистые, солнышко светит - красота! Но мы ещё не знали, что судьба и несколько распоясавшихся молодчиков в форме охранников ТРЦ "Караван" нам уготовили другой "праздник".

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?